У студії розглянуто християнські мотиви поезії Т. Шевченка, виявлено релігійність духовного світу поета.

Досліджено роль фольклорних образів-символівув текстовій організації листів Т. Шевченка. Інтенційність автора епістолярію досліджено через декодизацію основних концептів і символів епістолярного письма, а також через асоціативні ланцюжки тексту.

На тлі умовної таємничості Т. Шевченко відображає реальність. Його схема має дефінітивну накреслену ціль: показати реальність і дошукуватись в ній джерела лиха. Все це він старається представити вірно чи фіктивно в історії минувшини, тільки оформлює це своїм романтичним творенням колориту.

Розглянуто лінгвістичні засоби та способи концептуалізації світу в українській і польській мовах. На прикладі аналізу окремих фрагментів мовної картини світу описано спільне та відмінне в концептосферах двох споріднених мов.

Розглянуто когнітивний аспект творення похідного слова, який розкриває пізнавально-мисленнєву сутність явищ деривації через розгортання словотвірних моделей.

Мета роботи - інтерпретація Є. Маланюка як літературознавця і критика, есеїста і публіциста, культуролога і політика. Автор намагається збагнути естетичну плоть "спостережень" Бояна Степової Еллади, концепцію ідейно-духовного та етнопсихологічного феномена. Є. Маланюк у науково-критичній герменевтиці постає творцем Державності, Князем Духу, співцем України-Еллади на нині сущі і майбутні часи.

Мета роботи - виявити основні вектори еволюції індивідуального творчого методу І. Франка на основі текстологічного аналізу трьох редакцій його повісті "Boa constrictor", а також однойменного твору німецького письменника К. Шпіндлера. Простежено взаємозв'язок між становленням творчого методу І. Франка та утвердженням в українській і світовій літературі реалістичного типу творчості.

Охарактеризовано тип автора, властивий поетам Київської школи. Це тип автора-художника, для якого є властивими бажання впорядкувати світ, створити інший, змінити первісні значення понять, а також визначити основи світобудови за допомогою слова.

Досліджено творчість українського художника і поета В. Гаврилюка. Проаналізовано особливості поетики збірки Гаврилюка "Тінь і мандрівник". Відзначено зв'язок поезії та малярства у творчості автора. Розглянуто інкорпорації тематики та термінології образотворчого мистецтва, екфразиси, специфіку пейзажів у поезії Гаврилюка.

На матеріалі епістолярію та літературно-критичних публікацій 30-х років XX ст. висвітлено ідейно-естетичні засади, літературознавчі стратегії й еволюційні етапи творчості Д. Віконської; поширено уявлення про специфіку західноукраїнського літературного процесу означеного періоду та відлуння в ньому творчості письменниці.

Досліджено творчість українського режисера І. Когутяка, який очолював театр у Коломиї в перших десятиліттях XX ст. Зроблено спробу реставрувати окремі вистави колективу, проаналізовано діяльність театру І. Когутяка в контексті національно-духовного життя не лише Коломиї, а й Західної України загалом.

Висвітлено місце духовних освітніх закладів у житті та діяльності відомого українського диригента та музикознавця М. Антоновича. Зазначено щодо його праці у Малій духовній семінарії у Львові (1933 - 1939) та Українській католицькій духовній семінарії у Гіршбергу (Баварія) - Кулемборгу (Нідерланди, 1947 - 1950), яка виявлялася у диригуванні хорами цих навчальних закладів, викладанні літургійного співу та теорії вокальної музики.

Охарактеризовано мистецьке життя українців Коломиї у ході національно-визвольних змагань західних українців 1918 - 1919 рр. Розкрито діяльність місцевого Українського народного театру імені І. Тобілевича, інших мистецьких закладів, які гастролювали в головному місті Покуття; висвітлено діяльність коломийського осередку культурологічного товариства "Молода Громада".

Проаналізовано діяльність українського театру в м. Станіславові на підставі маловідомих рецензій, надрукованих у польських газетах періоду 1921 - 1931 рр.

Об'єкт дослідження - політична комедія. Визначено її місце в драматургії Західної України другої - третьої декад минулого сторіччя. У центр літературознавчої уваги як предмет дослідження потрапили знакові атрибути проаналізованого жанру, особливості поетики творів західноукраїнських митців.

Вперше окреслено жанрову специфіку сценічних текстів і на цій підставі визначено етапи драматургічного творчого зростання відомого в Галичині в 20 - 30 рр. XX ст. журналіста, поета і прозаїка, драматурга, публіциста і громадсько-культурного діяча І. Зубенка. На матеріалі драми "Остання жертва" з'ясовано її художній світ і проблеми побудови драматургічного конфлікту та моделювання характеру. Драматургію художника слова вперше введено до загально українського літературно-художнього процесу означеного періоду.

Розглянуто особливості функціонування української преси на початку 1920-х рр., після зайняття Галичини Польщею. Показано обставини, за яких українці відвойовували своє право на вільне висловлювання, зокрема й через засоби інформації. Розкрито роль і значення преси як важливого чинника у збереженні національної самоідентичності українців, потягу до державності, розвитку художньої літератури у гуцульсько-покутському регіоні.

Наведено комплексний аналіз ролі галицької періодики у становленні українського книгознавства, здійснений на широкому матеріалі видань першої третини XX ст. Описано основні видання, які публікували науково-практичні та бібліографічні матеріали, пов'язані з функціонуванням книги у суспільстві.

Досліджено генезу і тенденції розвитку католицької літератури та преси в Західній Україні. Доведено "органічність" такої творчості у західноукраїнському літературно-журналістському середовищі.

Проаналізовано релігійну телепередачу "Днесь" через призму її впливу на формування духовних цінностей молоді. Відзначено особливості проповіді як жанр телемовлення.